Репаглінід є діючою речовиною, яка застосовується при цукровому діабеті 2 типу, коли дієтичні заходи, зниження ваги та фізична підготовка не знижують достатньо цукру в крові. Пригнічуючи калієві канали бета-клітин у підшлунковій залозі, агент призводить до вивільнення інсуліну. Якщо дотримуватися дозування та умови застосування, репаглінід добре переноситься.
Що таке репаглінід?
Пероральний протидіабетичний препарат репаглінід збільшує секрецію інсуліну з ендокринної підшлункової залози. Він зв’язується спеціально з калієвими каналами і, таким чином, викликає вивільнення інсуліну.
Репаглінід належить до групи глінідів активних інгредієнтів і є похідним бензойної кислоти. Він працює лише за наявності глюкози і має невелику тривалість дії.
Фармакологічна дія на організм і органи
Препарат репаглінід швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту після прийому всередину. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через годину і швидко знову падає. Через 4-6 годин препарат повністю виключається.
Фармакологічний ефект репаглініду полягає в пригніченні АТФ-залежного калієвого каналу бета-клітин підшлункової залози. Калієвий канал - це великий комплекс різних місць зв’язування власних молекул організму. Суміжні білки мембрани, рецептори сульфонілсечовини, регулюють відкриття каналу. З цими специфічними рецепторами взаємодіють ендогенні молекули, а також препарати, такі як репаглінід. Чим вища спорідненість до рецепторів, тим сильніше препарат. Пригнічення калієвого каналу призводить до деполяризації бета-клітин з подальшим відкриттям кальцієвих каналів. Підвищений приплив кальцію до бета-клітин потім викликає вивільнення інсуліну.
Репаглінід діє швидко і лише проти постпрандіального цукру в крові. Зокрема, в даний час вважається важливим зниження ефективності зниження посткрандіального цукру в крові для зниження тривалих серцево-судинних подій. Крім того, гіпоглікемії менше, оскільки, з одного боку, тривалість дії коротка, а з іншого боку, глініди лише гальмують калієвий канал у присутності цукру. Внаслідок цього ефект репаглініду послаблюється при падінні цукру в крові, а базальна секреція інсуліну не впливає.
Препарат переважно розщеплюється печінковою системою за допомогою ферментів цитохрому Р-450 CYP2C8 та CYP3A4. Тут важливішу роль відіграє CYP28C. Таким чином, метаболізм препарату може бути чутливим чином змінений, якщо два ферменти або інгібуються, або посилюються іншими лікарськими засобами. Зокрема, інгібування ферментів може призвести до підвищення рівня репаглініду в крові, що потенційно може спричинити гіпоглікемію. 90% препарату виводиться з жовчю і лише близько 8% через нирки.
Медичне застосування та використання для лікування та профілактики
Репаглінід застосовується при цукровому діабеті 2 типу, коли нормалізація цукру в крові не може бути досягнута за допомогою дієти, фізичної культури та зниження ваги. Його можна призначати як монотерапію, але також його можна комбінувати з деякими іншими антидіабетичними препаратами. Через швидку дію репаглініду його рекомендується приймати перед основними прийомами їжі, в ідеалі за 15 хвилин до попереднього прийому.
Початкова доза становить 0,5 мг і при необхідності може бути збільшена до максимальної разової дози 4 мг з інтервалом у 1-2 тижні. При переході від іншого протидіабетичного препарату на репаглінід початкова доза становить 1 мг. Максимальна доза на добу - 16 мг. Препарат можна застосовувати також у випадках ниркової недостатності, оскільки репаглінід майже не усувається нирковою. Однак, залежно від сузір'я випадку, слід врахувати зниження дози.
Рівень цукру в крові та глікованого гемоглобіну (HbA1c) повинен регулярно перевірятися лікарем, щоб забезпечити адекватну терапію. Крім того, ефект репаглініду може зменшитися протягом курсу лікування. Ця так звана вторинна недостатність може виникнути через прогресування цукрового діабету або зниженої реакції на препарат.
Ризики та побічні ефекти
Існують деякі протипоказання до застосування репаглініду. Тому його не можна застосовувати при діабетику 1 типу. Застосування також протипоказане у разі порушення функції печінки або дерайляції метаболізму глюкози, у сенсі кетоацидозу. Аналогічно, застосування у людей до 18 років та у дорослих старше 75 років недостатньо вивчено, тому застосування репаглініду не рекомендується для цих груп пацієнтів.
Репаглінід не слід застосовувати під час вагітності чи годування груддю. Ризик передозування з подальшою гіпоглікемією є низьким, якщо дозування дотримується і приймається достатня кількість їжі. В принципі, однак, можлива гіпоглікемія з репаглінідом, як і з іншими протидіабетичними препаратами. Однак короткий період напіввиведення репаглініду знижує ризик. Якщо виникають гіпоглікемічні реакції, вони, як правило, легкі.
У дуже рідкісних випадках подальшими побічними ефектами є алергічні реакції, порушення функції печінки та очна дисфункція. Скарги на травний тракт, такі як діарея або біль у животі, частіше зустрічаються.
Існує ряд препаратів, які взаємодіють з репаглінідом, так що гіпоглікемічний потенціал репаглініду збільшується. До них належать, зокрема, гемфіброзил, кларитроміцин, ітраконазол, кетоконазол, триметоприм, циклоспорин, клопідогрел, інші антидіабетичні засоби, інгібітори моноаміноксидази, інгібітори АПФ, саліцилати, НПЗЗ, алкоголь та анаболічні стероїди. Зокрема, комбінація з гемфіброзилом недоцільна, оскільки клінічні дослідження показали, що цей препарат значно збільшує період напіввиведення репаглініду та його ефективність. Таким чином, гіпоглікемія може бути запущена частіше. З іншого боку, існують такі препарати, як рифампіцин, які зменшують дію репаглініду і тим самим роблять необхідним збільшення дози.
Інші фізичні навантаження, такі як інфекція, травма та лихоманка, також можуть підвищити рівень цукру в крові, що може призвести до необхідності коригування дози.
.jpg)
